Sopoliga, Miroslav: Ukjrajinci na Slovensku. Etnokultúrne tradície z aspektu osídlenia, ľudovej architektúry a bývania - Interethnica 2. (Komárom-Dunaszerdahely, 2002)
Poznámky, pramene a literatúra
В діагонально протилежному відносно печі кутку, як правило, знаходився стіл. Цей куток, розташований між двома чільними стінами хати, слов’яни вже з давніх давен пов’язували з культом предків. Це була найпочесніша та, так би мовити, репрезентативна частина житла. В основному тип жилого приміщення щодо його умеблювання та функції є однорідним для цілої досліджуваної області. Подібне влаштуваня хати було типове і для інших частин Карпат (Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина) та для цілої України. Відмінності спостерігаємо лише у деталях. Діагональний принцип розподілу хати на кухонну з піччю та репрезентативну (культову) зі столом належить до основних структур народного будівництва й у інших європейських країнах (північна Європа, південнонімецька область, Австрія, Швейцарія, чеські краї, Словаччина, Польща, Угорщина та Румунія). Однак вона найвиразніше проявляється у східнослов’янських областях. Вершиною народної архітектури досліджуваної області є дерев’яні церкви, які вважаємо перлинами народної культури світового значення. Без сумніву, і в даному випадку розходиться про східнослов’янські або східнохристиянські прояви культури. Це стверджують, зокрема, наукові дослідження визначних словацьких, чеських, польських та інших спеціалістів, які в рамках типологічного визначення або в іншому контексті вважають дерев’яні храми (церкви) східними (східного обряду), східновізантійськими, православними, греко-католицькими, карпаторуськими, лемківськими, руськими, русько-українськими, ураїнськими і т. п. Найвизначнішою і необхідною частиною дерев’яних церков є іконкостас. Він є художнім і функціональним ядром сакрального об’єкта, а одночасно очевидним документом східного - українського походження. Іконостаси з Галичини, Закарпатської області України і Східної Словаччини своєю концепцією близькі візантійським і балканським пам’яткам цього роду. Найстарші іконостаси та їх фрагменти збереглися в даній області із XVI століття. Відповідно до характеру народної архітектури досліджувану область можна розділити на три основні зони. 1. східна зона бойківсько-лемківської культури, яка простягається від українських границь аж по Меджилабірці та Красний Брід, а на півдні аж до Стропкова 2. центральна зона лемківської культури, яка сягає аж до західних границь сучасного Бардіївського округу 3. західна зона лемівської культури, яка простягається на території найзахіднішої частини сучасного Бардіївського округу, а також Старолюбовнянського округу (аж по Остурню). Границі між поодинокими зонами не є чітко виразними, оскільки в окремих місцевостях різні культурні елементи взаємно перелинаються. 166
