Sopoliga, Miroslav: Ukjrajinci na Slovensku. Etnokultúrne tradície z aspektu osídlenia, ľudovej architektúry a bývania - Interethnica 2. (Komárom-Dunaszerdahely, 2002)

Poznámky, pramene a literatúra

допоміжна. Дуже поширеною допоміжною будівельною технікою було лозоплетіння. Таким способом споруджували, зокрема, різні загати, прибудови, ворота в стодолах, перегородки на горищах хат, а найчастіше плоти. Глинобитну техніку у великій мірі застосовували при побудові печі.

Конструкція даху в цілій області була кроквова („рогова”). Як покрівельний матеріал здавна служила ціпами вимолочена солома („жупа”), з якої зготовляли сніпки - „кички”, „катиці”, „китиці”. В західній частині досліджуваного регіону переважала гонтова покрівля. В околиці Бардієва зустрічалися також комбіновані покрівлі, в яких гребінь та наріжжя солом’яного даху обшивали гонтом (Боглярка, Крижі, Цигелька, Петрова). Покрівлі відповідала й форма даху. Солом’яні стріхи були переважно чотирисхилі, а гонтові - двосхилі.

Еволюція планування житла в даній області проходила подібним способом, як і в інших слов’ян. Домінантним типом планування житла в XIX - початком XX століття була трьохдільна хата, в середині якої знаходиться вступне приміщення - сіни („сіні”, „шіні”, „притвор”, „приклеть”). В околиці Стропкова, Свидника, Бардієва та частково Старої Любовні переважають такі трьохдільні хати, в яких комора знаходиться поряд з жилим приміщенням по ширині будівлі. Даний тип трьохдільного планування поширений також у північних лемків, тому польські етнографи його називають лемківським.

Основою кожного народного помешкання було жиле приміщення - „хижа”(„хіжа”, „гіжа”, „гиза”). Про його значення в житлі свідчить вже той факт, що назва „хижа” в переносному значенні відноситься до цілої хати, включно господарських просторів в однорядних садибах. Характеристичною прикметою внутрішньої обстановки житлового будинку було те, що кожна його частина, кожний куток виконують строго встановлені функції. Меблі та різне устаткування розміщувались переважно по кутках та вздовж стін.

Невід’ємною складовою частиною народного житла та однією з найосновніших умов мешкання в ньому була піч („пец”). Для найсхіднішої частини обстежуваного регіону був характерний східнослов’янський тип печі, яка служила для печіння та варіння. Отже, піч була єдиним місцем, де розкладався вогонь. Варили на передній частині ватри, зразу ж за челюстями. Однак у центральній та західній частині предметної області вже в другій половині XIX століття повсюдно побутувала піч з приставленим у формі підвищеного прямокутника огнищем. На відкритому припічку - „припецку” варили, а в печі пекли.

Декотрі вчені даний тип печі з приставленим припічком (Herdofen) вважають перехідною формою між класичною східнослов’янською піччю без самостійного вогнища, яка служила й для варіння (Kochofen) та типом огнища без печі. Отже, це фактично змішаний тип печі, який виникнув наслідком стику західноєвропейської та східнослов’янської культури.

165