Kinces, Diana: Micula. Chid Cultural. Istoric (Satu Mare, 2015)

Na pocsatku dev'jatnadcjatogo sztolittja

короля Андрія 11-ого, який подарував графу Мерк край, що сьогодні називається Мікула, за його видатні заслуги. Його нащадки, сім’я Міколай, залишаться найбільшими власникам до середини дев’ятнадцятого століття.

Герб населеного пункту був розроблений ще з 1456 році, під час правління Владислава V-oro. В 1657 році Мікулай Андраш відлив дзвін для реформатської церкви, на якому був зображений його сімейний герб.

Населений пункт дуже постраждав від битв татарської армії. Таким чином, в 1717 році тисячі татар, повбивали дітей, батьків, бабусь і дідусів, грабуючи та руйнуючи все на своєму шляху. Місце, де сталося кровопролиття, сьогодні носить назву “Пагорб татарів”.

На початку дев’ятнадцятого

село згадується як угорський населений пункт з більшістю населення реформатської віри, зі старою кам’яною церквою, священиком та вчителем. На зводі церкви були записані імена всіх, хто відновив церкву, а саме: Міколай Болдізар та його дружина Лізабен Ерсебет в 1667 році та Міколай Дьордь і його дружина Вілкай Ерсебет, в 1705 році. В 1710 році Міколай Андраш купив для церкви великий

дзвін. Згадується також про 5 дуже красивих дворянських курій. Територія поселення складалася з 5277 земельних ділянок, з яких 772 орних земель, 1565 сіножатей та 78 садів. Земля була сприятливою для вирощування різних зернових. Таким чином згадуються культури пшениці, жита, овса та кавуна. Річка Тур, яка текла по території населеного пункту, була багатою на рибу та раки, також зазначається, що на річці працював водяний млин. Згадані також декілька дворянських родин, серед яких: Міколай, Содорай, Манді, Чаналді, Зірмай, Борош, Сарваді, Богдані, Нодь, Пап.

Місцева традиція говорить про існування водяного млина, який належав графові Рафаєл і який був розташований на річці Тур. Таким чином, люди, які жили по обох сторонах