Virag, Paula (szerk.): Satu Mare. Studii şi comunicări. Seria istorie-etnografie-artă 27/2. (2011)
A. Istorie-cultură-artă
Anastasiya Vehesh Ксеня, Йорко, Паютка («Нація»). Дуже часто при звертанні використовуються суфіксальні варіанти, але М.Матіос до імені додає ще й прикметник, який вказує на позитивне або іронічне ставлення до людини. Пор.: срібний Михайлику, Міську срібний, жінко добра, Варварко люба, Варварко щира («Солодка Даруся»); любий кумочку Гарасимчаку («Нація»), золотий і безпощадний чоловічку («Щоденник страченої»); срібна Маринько, молодий Чев’ючок, срібна Фільо («Майже ніколи не навпаки»). За П.Флоренським, здрібніло-пестливий варіант імені є пристосуванням імені до середовища [22, 71], але в такому випадку обов’язково відбувається втрата монументальності й сили імені [8, 72], ось чому в жодній нації не прийнято називати людей зменшувальними іменами. Якщо ж відповідна зменшувальна чи пестлива форма імені довготривало стосується дорослого, то йдеться або про фізичну каліку, хвору чи божевільну людину або про скривдженого долею персонажа [21, 205]. Пор.: німа Катрінка, дурна Параска, солодка Даруся («А Даруся не дурна - вона солодка. Вона не солодка, але й не дурна» («Солодка Даруся»)); Маринька-богодуха, Маринька-черниця («Майже ніколи не навпаки»). Персонажів шляхетного походження та священиків М.Матіос наділяє вишуканими маловживаними іменами: панотець Захарій, сільський філософ Танасій («Солодка Даруся»); артистка пані Стефанія («Нація»). Антропонімійною формулою «ім’я + ім’я по батькові» авторка називає здебільшого персонажів так званих «привілегійованих» станів: голова колгоспу Петро Григорович, начальник пошти Марія Герасимівна («Нація»), Щодо особових назв прізвищевого типу, то «місцеве українське населення зайшлих людей звало, звичайно, за назвами їхньої народної приналежності» [23, 55]. Тому серед персонажівгуцулів у М.Матіос зустрічаються Дмитро Угрин («Солодка Даруся»), Петро Татарин («Нація»), які стали українцями. Хоча Угрин щирим українцем не став, адже саме він підносив німецькому офіцерові «хліб-сіль на вишитому рушникові» і саме він «переводив Матронку» від москалів-мучителів». Виходить, ЛХА Угрин вибраний авторкою неспроста. Герой-зайда прислуговує ворогам, а не людям, з якими живе. Заслуговують на увагу імена євреєв, які на Буковині мирно проживали поряд з українцями та румунами. У М.Матіос це: Абрам Машталер, Леон Райх, Шльома Бухбіндер, Лазар Капетутер, Юзьо Розенфельд («Солодка Даруся»); корчмар Лейба, його жінка Фіра, доктор Давид Гольштейн («Майже ніколи не навпаки»). Звичайно, що дітей своїх вони теж називали єврейськими іменами: Capa, Самуїл, Давид, Яків, Гершко («Солодка Даруся»); Єгуда, Естер («Нація»). Прикметно, що авторка влучно підмітила поширену на Буковині традицію адаптації чужомовних, зокрема єврейських імен до українських. Розмовні варіанти імен часто змінені, пристосовані до українських. Напр.: «Русяву дівчинку назвали Ханою. Хана - то й Хана. Сандуляки називали її Анною», або ж «Тимофієва дружина Марія вчинила Сандулякові сина - русявого Андрія, а Естер вродила Машталерові чорненьку дівчинку, яку чомусь назвали Андреєю. А може і в жидів є таке ім’я...». А от Михайло Ілащук стає Мігаєм, якщо до нього звертаються румуни, або Мойшею, якщо це євреї («Нація»). Окрему групу ЛХА М.Матіос складають псевдо воїнів УПА. Вони, як правило, утворені шляхом онімізації апелятивної лексики. Вихідною основою для таких псевдонімів слугували назви осіб за їх інтелектуальними та соціальними ознаками. [18, 244]. Про це зазначають дослідники української повстанської псевдонімії В.Німчук [див. 17] та М.Лесюк [див. 9]. Це ЛХА, утворені на базі ботанічної лексики та орнітономенів: друг «Береза» (Василь), подруга «Ялина» (Корнелія), друг «Клен» (Максим) («Нація»); «Іван на псевдо «Яструб» («Солодка Даруся»), Як і в багатьох інших авторів, особливий інтерес в літературно-художньому антропоніміконі М.Матіос викликають власне характеристичні ЛХА. Неабияку роль в творах М.Матіос відіграє номінація власне ім’я + прикладка, яка характерна як для класичної української літератури, так і для сучасної [8, 337]. Апелятив при власному імені може вказувати на професію: Дмитро-газозварювальник, Василь-тесля («Солодка Даруся»); вікове співвідношення: Фіцик-молодший («Нація»). Прикладка почасти виступає як репрезентант певної художньої інформації або образної характеристики: Варвара-злодійка («Солодка Даруся»), Дмитро-циган («Щоденник страченої»). Такі ЛХА - явище поширене. 92
