Ciubotă, Viorel (szerk.): Satu Mare. Studii şi comunicări. Seria istorie-etnografie-artă 25/2. (2008)
B. Etnografie
ЛІТЕРА ТУРНО-ХУДОЖНІАНТРОПОНІМИ В РОМАНАХ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА письменник XIX ст. появляється в «Московіаді» у 80-х pp. XX ст. «з трилітровим слоїком пива»; Юра Голіцин - «сорокарічний поет, освіта вища, але потім тюремна» („Московіада”). Історичні алюзії породжує також і прізвище поета Юрка Немирича («Рекреації»), яке має двояке тлумачення. Юрій Немирич - автор політичного маніфесту другої половини XVII ст. Самійло Немирич - подільський шляхтич початку XVII ст. Це й чергова постать із творчості Андруховича - герой двох віршів і однієї прозової розповіді [12, 133]. Особливий інтерес в літературно-художньому антропоніміконі Ю.Андруховича викликають власне характеристичні (промовисті) ЛХА. Відома польська україністка Оля Гнатюк слушно підмітила, що «відшифрувати їх за допомогою одного ключа неможливо. Прізвища є не лише складовою характеристики постатей, як в авантюрному романі-пікаресці чи мольєрівській комедії, але й елементом ускладненої літературної гри, яку веде автор зі своїм уявним читачем» [12, 132]. Так, наприклад, ЛХА Ростислав Мартофляк - «надія української поезії» - виник, на думку О.Гнатюк, як контамінація окреслення з «Енеїди» І.Котляревського, Мартопляса, який з’являється серед грішників у пеклі. А Л.Белей тлумачить цей ЛХА так: «У ЛХА Мартофляк відчитуються найхарактерніші риси денотата: перший компонент ЛХА- композити Март(о) натякає на об’єкт захоплення пенрсонажа-денотата (Марта), а другий - фляк вичерпно характеризує вдачу героя: в галицьких діалектах фляк має значення «тюхтій, чванько» [9, 130]. Цікавим, на наш погляд, є також ЛХА Мацапура, антропонімом, який добре відомий в історії української культури кін. XVIII ст. Юрій Андрухович називає цим ЛХА «старого пройдисвіта, геніального постановника всіх епох і народів». У коментаріях до «Енеїди» Мацапура - це постать, яка мала б викликати жах, бо Павло Мацапура значиться як злочинець. Тому, на думку О.Гнатюк, Мацапура означає неохайну і незграбну людину, отже, в авторській репрезентації цього героя вже закладено такий собі оксюморн [12, 132]. Саме такий ЛХА ми зустрічаємо і в романі «Перверзія». Тут «філософуючий кат Павло Мацапура, один із батьків середньовічної наркомафії, що був повішений за любов до людського тіла». ЛХА Хомський (Хома) натякає на Хому Невірного (зовнішності дещо суперечить його цинізм), а також подаються натяки на гомосексуальні нахили героя-денотата, таланта й утішителя дам. Пор.: «Хомський-гомський з дамськими варіантами». Одночасно це прізвище пов’язується з «найяскравішим світилом лінгвістики Hoama Chomsky» [13, 80]. ЛХА Білинкевич (інструктор Чортопільського міського комсомолу) вказує на характеристику зовнішності героя: «а саме так назвався свинський бльондин», а ще він є «юним ангелом». ЛХА Гриць Штундера Оля Гнатюк асоціює зі Степаном Бандерою. Хоча сам Ю.Андрухович під час інтерв’ювання, яке відбулося в Ужгороді 4 квітня 2008 року, заявив, що Штундера скоріше асоціюється зі Стадницьким. Оля Гнатюк доводить, що корінь прізвища Гриця - це «штунда», що в переносному значенні окреслює людину, яка легковажить основні принципи, циніка. Гриць з Юрком Немиричем нагадують пару, неперевершену у своєму нахабстві - Коровйова і Бегемота з роману Булгакова «Майстер і Маргарита». ЛХА Ю.Андруховича - «живі характери» з «яскраво вираженим ігровим, карнавальним началом» [18, 18]. У романі «Московіада» Юрій Андрухович нищить символи імперії. Автор використовує «ефект розмивання» тотожності героїв. Паралель з атрофією героїв та їхньої мови очевидна. Якщо в «Рекреаціях» ЛХА говорили самі за себе, то в «Московіаді» автор наділяє головного героя незвичним ЛХА Отто фон Ф. Сам Юрій Андрухович тільки натякає: «Отто Вільгельмович за японським літочисленням ти, фон Ф., - самий що не є Щур». Усі спроби прочитати це ім’я приречені на поразку. Відчитується в ньому тільки чужоземне звучання та благородне походження, аж ніяк не співзвучне з діями його носія. Такий контраст характерний для постмодерної свідомості, мабуть, і є головним героєм твору [12, 131]. У романі „Московіада” автор творить цілу низку ЛХА, які служать колоритним мовностилістичним засобом, що не лише вичерпно характеризує персонажа-денотата, а й засвідчує абсурдність та авторське несприйняття «навколишньої» (радянської) дійсності. Напр.: 351
