Ciubotă, Viorel (szerk.): Satu Mare. Studii şi comunicări. Seria istorie-etnografie-artă 25/2. (2008)
B. Etnografie
Anastasia Vehesh особистість без домішок»), Микола Рябчук («невичерпні поклади заборонених плодів»), Володимир Яворський («герой Львівського андеграунду 70-х»), Анджей Стасюк («улюблений польський письменник») тощо. Імена та імена по батькові у Андруховича зустрічаються дуже рідко: Йосип Йосипович, Микола Юрійович («Диявол ховається в сирі»); Ілько Ількович («Дванадцять обручів»); Павло Аврамович («Рекреації»), але вони не несуть якогось особливого навантаження, бо виконують лише номінативну функцію. Зрозуміло, що такий майстер слова, як Ю.Андрухович не зміг не використати значні характеристичні можливості ЛХА, зокрема щодо національної чи регіональної належності денотатів. Персонажі Юрія Андруховича іменуються типовими для даного регіону (нації) антропонімами. Саме завдяки ЛХА автор локалізує дію твору, вводить свій витвір в українське етнокультурне середовище: Стас Перфецький, Кость Печериця, Антон Суликовський, Ігор Білинкевич («Перверзія»); Рома Воронич («Дванадцять обручів»). Зустрічаються ЛХА, які містять у своїй структурі специфічні діалектні риси (фонетичні, лексичні, рідше граматичні та словотворчі). Пор. специфічно галицькі іменні варіанти: Ірена, Бодьо, Мартуся, Орко (Орест), Ростик («Рекреації»); Славцуньо («Перверзія») та ін. Окрім вузько локальних, Юрій Андрухович майстерно творить своєрідні панукраїнські ЛХА, які найчастіше репрезентують прізвища. Напр.: Гаврилюк, Яворський, Бондар, Костенко тощо. Розповідаючи про службу в армії (роман «Таємниця»), автор з любов’ю розповідає про своїх друзів: «такі діаманти траплялися в тому лайні. Усі вони були страшенно класні хлопці з такими до непристойності типовими українськими прізвищами - Болюк, Дулюк, Палагнюк, Незнаюк, Онуфрак, Цяпа». Ці ЛХА відносяться до національно значущих прізвищ. Звичайно, Юрій Андрухович не обходиться в своїх творах без персонажів-іноземців. При ідентифікації персонажів, що не належать до української нації, спостерігається дещо інший механізм використання мовностилістичних засобів української літературно-художньої антропонімії. Головний критерій, якому повинні відповідати ЛХА цього виду, - це максимальна відповідність їх форми основним фонетичним, словотворчим та лексичним особливостям мови нації, до якої належить іменований персонаж [10, 24]. Такі ЛХА містять в своїй структурі якісь специфічні національні риси. Напр.: американські - пані Крібидж, Вірлянай («Таємниця»); румунські - Дан Міхалцяну, Раду Теодор («Таємниця»); польські - Анджей Стасюк, Влодко Наконечний («Таємниця»); Анджей («Диявол ховається в сирі»); професор гімназії Гараздецький, Лянцкоронські, Мелісанда з Понятовських Жевуська - «печальний уламок старого шляхетського роду», Зайонц («Рекреації»); графиня Лідовських («Московіада»); Анджей та Моніка («Дванадцять обручів»); австрійські - барон Бальдур де Гогенгоге («стопроцентний ідіот»), Карл-Йозеф Цумбруннен («Дванадцять обручів») Крістіан Льойдль («Таємниця»); італійські - пан Депертутто («Перверзія»), «синйор да Педеріні» («Рекреації»); чеські - Богуміл Грабар, Ян Палах, Ян Заіц, Вожена («Диявол ховається в сирі»), Яро Рудіиі, Яхимек Тополь, Пені та Пепік («Таємниця»); циганські - Мавропуле Цуцу («Перверзія»); єврейські - Лайза Шейла Шалайзер («Перверзія»), Ройтман («Московіада»), Гендель («Рекреації»); німецькі - Гозендуфт («Рекреації»), Отто фон Ф/ (Отто Вільгельмович) («Московіада»); російські Малафєєв («Дванадцять обручів»), НІура Горохов, Благолєпов, Костя Сєроштанов, Єжевікін («Московіада»); узбецькі -Худайдурдисв («Московіада»), Разом з тим у літературно-художньому антропоніміконі Ю.Андруховича є ряд ЛХА, які постали у результаті контамінації типових рис (фонетичних, лексичних, морфологічних) різних двох антропонімій. Напр.: Леонардо ді Хатавесела («Рекреації»); Натаиіа Герке. Пор.: «Цього разу другом була Патаиіа Герке, польська письменниця з Гамбурга» («Диявол ховається в сирі»),Такі креольські оніми не стільки увиразнюють походження денотатів, скільки слугують виразним мовним засобом творення постмодерністської карнавальності. Однак особливістю антропонімійного почерку Ю.Андруховича, яка, на нашу думу, пояснюється відданістю автора специфічним естетичним канонам постмодернізму, є панхронізація окремих персонажів, прототипи яких могли б слугувати переконливими репрезентантами певних епох. Напр.: Іван Сергійович Тургенєв - великий російський 350
