Miszjuk Mihajlo - Kutassy Ilona: A Kárpátaljai Területi Állami Levéltár Beregszászi Osztályának magyar provenienciájú fondjai és leírási egységei 1918/1919-ig és 1938–1944/1945 között, ukrán nyelven - A Kárpát-medence levéltári forrásai 1. Fond- és állagjegyzékek 2. Budapest, 2014
Вступ
(Акнашугатагський, Драгомерфалвівський, Фелшеввішовський і Мараморошсігетський) райони. На територіях проживання русинського населення угорський уряд ввів систему управління, відмінну від поділу на жупи. Було утворено Закарпатське губернаторство з центром в Ужгороді, яке поділялося на три адміністративні округи: 1.) Ужанський з центром в Ужгороді - Ужгородський, Перечинський, Великоберезнянський райони; 2.) Березький із центром в Мукачеві - Мукачівський, Іршавський, Свалявський райони; 3.)Марамороський з центром в Хусті-Виноградівський(Севлюський),Хустський, Міжгірський, Тячівський і Рахівський райони. В 1940 році назву Тячівського району Марамороської жупи, було змінено на Тарацвельдський. До цього району відносилися села Тячівського району за винятком Нижньої Апші, Керекгедь і Тячева. Разом з тим перестав існувати Виноградівський район, села якого частково відійшли до Хустського, а також до Іршавського району Березької жупи, а села Гудя (Гевденьгазо), Королево (Кіральхазо), Виноградово (Севлюш), Севлевшегреш, Севлешвегардов, Теково (Текегазо), Тісогетень, Тісосірмо, Сасово (Сасфолу) відійшли до Угочанської жупи. В цей час знову упорядкували документальні матеріали, розкладаючи документи по жупах Унг, Берег, Угоча і Мараморош. За дорученням Ужанського жупного управління було здійснено розділення документів по жупах під керівництвом головного архіваріуса Закарпаття Дюли Яроша. Активну участь у цій роботі прийняли угочанські архіваріуси Золтан Тар і Іштван Бекинь. На 1943 рік в основному було реконструйовано історичний поділ архівів (по жупах). Однак для систематизації потрібні були би спокійні умови, що не було можливим у період війни. Архівна справа у радянський період 1944 - 1991 рр. В жовтні 1944 року до Закарпаття дійшла радянська армія і тут було розпочато будівництво державного апарату управління радянського зразку. Відбулися значні зміни і у відношенні архівної справи. На основі рішення Народної Ради Закарпатської України (НРЗУ) від 6 листопада 1945 року було утворено Центральний державний архів Закарпаття і паралельно було прийнято рішення про організацію його відповідно до радянських принципів будівництва архіву. З цього часу кількість документів стала збагачуватися швидкими темпами, так як завдяки націоналізації сюди попадали церковні та приватні колекції (архіви). Особливо великої шкоди було завдано приватним архівним колекціям, так як вони зберігалися в куріях, палацах, із-за чого вони не завжди попадали на центральне місце збору. НРЗУ звернула увагу компетентних осіб на необхідності збору історичних документів. У воєнних умовах документи багатьох установ зникли або в зв'язку з недостатністю паперу були використані у більш «практичних» цілях. В січні 1946 року Центральний історичний архів отримав назву Державний архів Закарпатської області. Нові призначені відповідальні за архіви працівники на чолі з співробітником внутрішніх органів Г. Неклесом відшукали документи тих організацій, підприємств, установ, інституцій, військових і внутрішніх органів, які залишила по собі угорська влада. На основі постанови НРЗУ було створено районні та міські архіви, а також ЗАГС-и. Як зазвичай, розпочався непрофесійний відбір архівних матеріалів, так як ще не було спеціалістів з відповідною освітою. Ті ж, котрі могли б зробити цю роботу або втекли від переслідувань, або їх визнали за ненадійних. Архів, як державна установа, попав під керівництво органів внутрішніх справ. В інтересах пошуку, забезпечення умов збереження було прийнято ряд рішень, але їх не було виконано. В зв'язку з відсутністю відповідного приміщення годі було й сподіватися про виконання тих умов. Нажаль певну частину документального матеріалу Закарпаття в цей період було знищено. Утворена тут військова адміністрація, пізніше керівники радянських установ вважали лишнім писану незрозумілою для них мовою документацію, і досить часто-як, наприклад, документацію Берегівського Віщого суду - не зберегли. Подібна доля спіткала і частину тієї документації, яка зберігалася в будові НРЗУ. Не дивлячись на це, в 1948 році в результаті цілеспрямованої збиральницької пошукової роботи тут нараховувалося близько 1 млн. 300 тис. одиниць збереження, чим в цілому і було завершено збір документів. Значна частина церковних документів пізніше попала на обробку державними органами влади, так як збір матеріалу здійснювалося під контролем співробітники внутрішніх органів, внаслідок чого значна частина церковних громад залишилася без архівних матеріалів. Не милували також і 11
