Horvat, Irina Liuba: Icoane din colecţia Muzeului Judeţean Satu Mare (Satu Mare, 2014)
Vsztup
23 червня ми знаходимо його вже в Карей і лише 23 липня він прибув до м. Негрешть - Оаш, коли йдеться в документі про те, що Ольшавський перетнув місто по дорозі до Кимирзани, а звідти до Угочі та Марамуреша. Він користувався заслуженим авторитетом, доказ того є те, що місцевий володар граф Ференц Каройї почесно зустрів його у замку в Карей, а також в Ардуд. Про особливі відносини між єпископом та графом Ференца Каройї свідчать і документи про греко-католицького священика в Ніредьгаза, а особливо те, що земельна ділянка Марія-Повчанського монастиря була повністю пожертвувана графом Каройї (док. No43 та 64), який пожертвував для греко-католиків також і романо-католицьку церкву в с. liba, власником якої він був, (док. 58). Зі доповідей, які єпископ Михайло Ольшавський відправляє Намісницькій Раді та Імператорському двору (док. No34) бачимо, що єпископ намагається прикрасити дійсність, знайдену в цій області. Що змусило єпископа Михайла Ольшавського грубо підробити цифри греко-католиків із його великої єпархії, ми не можемо знати з упевненістю? Ми можемо тільки припустити, що ці вигадані, багато зменшені цифри були аргументами на користь його запитів про надання допомоги, відправлених до Намісницької Ради або Імператорського двору? Є інші неправдиві дані, які єпископ зазначив у офіційній доповіді. Наприклад, Ольшавський доповідає про тільки 16 відступників (які перейшли до реформаторської релігії), хоча під час візитації було зазначено про 36 відступників.52. Та приклади можна продовжувати! Ми можемо лише зазначити, що єпископ Ольшавський прекрасно вписується в дух епохи, в якій існує ця тенденція неправдивого надання інформації, незважаючи на зусилля Віденського двору, виправити цю ситуацію. Лише наприкінці вісімнадцятого століття, створивши чиновницький корпус на рівні комітатів, до складу якого входили професіонали, які отримували заробітну плату, Двір починає отримувати з території дійсні дані! Багато документів початку шостого десятиліття вісімнадцятого століття містять записи про комітат Марамуреш, де існує дуже напружене становище, головним чином створене вікарієм Андрієм Бачинським, який розгортав політику систематичного грабування священиків через непомірні штрафи, протизаконні конфіскації, ув'язнення священиків, які виступали проти нього, та принизливих тілесних покарань 53 (док. 26). Так що, деякі священики краще знаходили собі притулок у горах і лісах, ніж постати перед вікарієм! (док. 16) Це точно, що ані священики не завжди поводилися так як треба. Були деякі, що займалися всякими видами магічних практик, подібно випадку священика з с. Леордіна, Йоана Поп, якого звинуватили також в перелюбстві (док. 4). Велика кількість священиків були біґамними, утретє одруженими а один знаходився уже у четвертому шлюбі! Слід також зазначити, що їх богословська підготовка завжди залишає бажати кращого, особливо в плані католицької доктрини. Нарешті, в липні 1754 року, єпископ Михайло Ольшавський розпорядився змінити вікарія Андрія Бачинського Даніелем Навриловичом (док. 36) і перевести його до парафії Хайдудорог. У цей період також греко-католицька церква проходить через важкі часи. По-перше, вона не має рівні права (тільки формальні) з прийнятими церквами (католицькою, лютеранською і реформатською), не маючи одинакові привілеї (док. 7). Церкви важко отримують земельні ділянки, на які вони мали право за законом і тільки завдяки доброзичливості власників, великих дворян міст та містечок. Наприклад, 3 вересня 1751 року, мешканці Вишкова та Тячева пожертвували греко-католицькій церкві з цих двох міст земельні ділянки для церкви та кладовищ, (док. 23) Продовжують мати місце випадки зловживання, щодо збору доходів греко-католицьких церков, недотримання грекокатолицьких свят, в результаті чого, 16 березня 1752 року Намісницька Рада видала наказ про свободу сповідання греко-католицької віри та додержання свят, а також про збір належних доходів, (док. ЗО) У цьому десятилітті М. Ольшавський продовжує прикладати зусиль щодо зміцнення свого авторитету над василіянськими ченцями Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря (док. 2 та 6) але і щоб почати процес канонізації 52 Віорел Чуботи, Села та священики ..., стор. 104. 53 Про деякі вчинки Бачинського див. також і Віорел Чуботи, Люба Хорват, Документ 1749 року про Марамороські монастирі, в Сату-Маре Дослідження та Повідомлення, Серія історії, етнографії та мистецтва, XXVIII/II, 2012 р., стор. 21-32 15
