Ciubotă, Viorel (szerk.): Satu Mare. Studii şi comunicări. Seria istorie-etnografie-artă 25/2. (2008)
B. Etnografie
Anastasia Vehesh Каплон); «K-und-K» (Кауфман і Кох) надрукували сотню запрошень». Слід виділити також таємничі ЛХА, утворені іменем та першою буквою прізвища. Пор.: «Маркіян Ч., трохи молодший за нас, таємничий мов демон, активіст»', «І от група варятів - Микола Я., Панч, Вітушинський і нєкто ЮА» (ЮА - Ю.Андрухович - можна порівняти з UA - Україна); «.. .одного з яких звали, здається, Йозеф К». Відрадно, що Ю.Андрухович не стоїть осторонь утвердження естетики українських особових імен. Автор глузує над ультрамодними чужомовними іменними варіантами, які у поєднанні з питомо українськими прізвищами набувають відчутної оцінної маркованості. Напр.: Маврикій Пулярка (професор гімназії), Амальтея та Клітеместра Гараздецькі (донька та дружина професора) («Рекреації»), Наші спостереження над функціонуванням ЛХА у «Таємниці» дають підставу виділити ще одну функцію ЛХА - дейктичну, вказівну, під якою розуміємо здатність окремих ЛХА не стільки називати чи характеризувати літературного персонажа, скільки вказувати на конкретну реальну особу, прототипа, що зображується в творі під іншим або трансформованим прізвищем чи іменем [9, 28]. Ось кілька ЛХА, які належать керівникам держав. ЛХА Ярузельський перетворюється в Ярузеля. («Ярузельський взяв на себе наведення ладу...», «але швидше за все Ярузель переконав Москву»), Леоніда Брежнєва автор називає так: «Брежнєв був нашим карнавальним Королем. Тобто Блазнем. Його називали Льонею». Усічення Ярузель та розмовний варіант Льоня характерні для радянського періоду. Такі ЛХА несуть емоційне навантаження, утворені в дусі постмодерну. Черненко - «старий-престарий генеральний секретар, який начебто керував усією країною, а насправді цілий рік свого правління пролежав у комі. Ну, може, не в комі, але близько до того. Принаймні пересувався він уже тільки в памперсах - це точно». ЛХА Горбачов стає Горбі. («Горбі виявився до біса говірким, активним і непередбачуваним»). Найменування Горбі утворене на американський манер. А згодом Горбі стає Горбачом. («Лорбач улаштував у Москві... партійну конференцію»), ЛХА Леонід Кравчук - Льоня Кра. («їхній жіночий лідер Льоня Кра»). Іформаційно-оцінний потенціал дейктичних ЛХА не тільки вказувати на реальну особу, але й опосередковано виявляти авторське ставлення до певних, часто непривабливих явищ суспільної діяльності [10, 97]. Ось кілька дейктичних ЛХА народної творчості: футболіст Блоха — Блохін, футболіст Євтух — Євтушенко, феноменальний Підрахуй - колишній голова ЦВК Ківалов, поет Гандов - Довган. (Якщо поміняти склади слова місцями, вийде Довган). У романі «Перверзія» є низка дейктичних ЛХА, які представляють собою різні модифікації прізвищ реальних людей. В результаті таких змін прізвище або міняє свою внутрішню форму, або набуває більш ясної внутрішньої форми [14, 241]. Цей прийом переосмислення доонімійної семантики також слугує мовним засобом творення постмодерністської карнавальності. Так, виявляється, що «Шотландський характерник Мак-Ніс, що дослужився до козацького полковника і нині відомий всій Речі Посполитій як Максим Кривоніс». А «Юрцьо Кутермак, по іншому Юрій Дрогобич, автор найпершої видрукованої в Римі книги, доктор філософії, ректор Болонського університету, на лекціях котрого був навіть Миколай Коперник». За Ю.Андруховичем виявляється, що «...славетний венеціанський маляр Вітторе Карпаччо походив, зрозуміло, із Карпатських гір, як і я, і справжнім його прізвищем було чи то Гуцуляк, чи то Бундзуляк, а може й Буждиган». «Козак Ямайка - рідкісної проби шукач пригод, який, викравши на острові Хіос турецьку галеру, добився аж до антильських берегів і започаткував там рід Ощирків». Ім’я відомого галицького князя Ярослава Осмомисла одержує несподівану інтерпретацію та авторську оцінку: «Сюзерен Карпат і Дунаю князь Ярослав Осьминіг, прозваний так за свою всепроникливість і всюдисутність». Пор.: Йосиф Франц стає Йосифом Француватим, Кость Печериця - Шампіньйоном, Антон Суликовський - Цуйковським, Цюньковським. Герої ІО.Андруховича досить часто мандрують різними романами. Розповідаючи про героїв «Таємниці», автор вводить і тих персонажів, котрі фігурують в інших творах. Андрухович має здатність поєднувати як реальних людей, так і вигаданих. Він заставляє говорити і думати про вигаданих людей, як про дійсно існуючих. Пор.: «Як з’ясовано пані 356
