Ciubotă, Viorel (szerk.): Satu Mare. Studii şi comunicări. Seria istorie-etnografie-artă 25/2. (2008)

B. Etnografie

Літературно-художні антропоніми в романах Юрія андруховича

Анастасія ВЕГЕШ (Ужгород, Україна)

Юрій Андрухович - поет, прозаїк, есеїст, перекладач, автор чотирьох романів і п’яти поетичних збірок (кожна з яких була по-своєму першою). Юрій Андрухович стало перебуває серед найпомітніших постатей сучасної української літератури. Його твори зазвичай викликають суперечки й дискусії не лише в професійних літературних колах. Оцінки Андруховича сягають достатньо віддалених полюсів - від «постмодерного скандаліста» до «живого класика». Автор закінчив Український поліграфічний інститут у Львові та Вищі літературні курси в Москві. Перша поетична збірка вийшла у 1985 році, перший роман «Рекреації» - 1992 року. Ю.Андрухович працює в травестійно-бурлескному жанрі та у жанрі інтелектуальна проза.

Якщо літературознавча проблематика текстів Ю.Андруховича ретельно вивчається, то їх лінгвостилістичний аспект досліджується, на жаль, лише принагідно. На особливу увагу, на нашу думку, заслуговує опис функціонально-стилістичних можливостей онімів у арсеналі мовних засобів літературних текстів Ю.Андруховича.

Структура онімійного простору літературних текстів Ю.Андруховича є стереотипною. Майже у кожному творі письменника обов’язково представлено номінативні, чи стилістично нейтральні літературно-художні антропоніми (ЛХА). Вони творять кістяк, антропонімійну канву твору, засвідчують достовірність персонажів і зображуваних подій [10, 11].

Номінативними можуть виступати як прості, так і складені ЛХА. Однак у переважній більшості випадків Юрій Андрухович віддає перевагу однослівним, як правило, іменним варіантам. Це пояснюється потребою стисло ідентифікувати денота-персонажа. Пор.: Марта, Зореслава, («Рекреації»); Руслан, Сашко («Московіада»); Соломія, Ярослав («Перверзія»); Марко, Ігор, Славко («Центрально-східна ревізія»); Тарас, Святослав, Ольга («Дванадцять обручів»); Юрко, Андрій, Володимир, Тарас, Микола, Ігор («Диявол ховається в сирі»); Ніна, Оксана («Таємниця») та ін. Основна роль номінативних ЛХА Юрія Андруховича - створення нейтральної антропонімної основи твору, що виступає помітним мовностилістичним засобом, який правдиво та реалістично зображує денотатів-персонажів [10, 19]. ЛХА романів Юрія Андруховича адекватно відтворюють, моделюють конкретний, загальнонаціональний чи регіональний (наприклад, галицький, київський або гуцульський), сучасний чи історичний антропонімійний узус.

Окрім власних імен персонажів, значний процент номінативних ЛХА становлять прізвища. Часто це реальні прізвища реальних осіб, як правило, письменників, учених. Структура власних особових іменувань персонажів орієнтована на реальну антропонімію, точніше на знання її мовним колективом. У свідомості читачів певні структурні типи реальних антропонімів пов’язуються з конкретною історичною епохою, соціальним, національним середовищем [9, 11]. Ось цілий ряд відомих письменників, поетів, артистів, художників, яких виводить автор у книзі «Таємниця»: Микола Рябчук або гуру («Микола Рябчук став для мене моїм другим життям»); Валерій Шевчук, Віктор Неборак («аспірант в устах венер», «Немає бога, крім постмодерну, і Неборак пророк його»); Лесь Танюк («З Москви приїхав Лесь Танюк і став головним»); Юрко Прохасько, Григорій Чубай, Сашко Ірванець («Ми перетнулись з Ірванцем, якого в цьому тексті я чомусь волію називати Ірваном»)-, Ярослав Довган, псевдонім Ярослав Гарсія Лорка («Поет і мій кум, а також кум і мій поет»); «ізольований Системою митець, пан Опанас, чи просто Панас. У нього таке фонетично розкішне прізвище - Зсиїиваха»). У романі «Дванадцять обручів» - це Стасюк, Гординський, Гаврилюк, Олійник, Ласовський, Богдан-Ігор Антонич, а у романі «Диявол ховається в сирі» Іздрик, Позаяк, Бондар, Прохасько, Динько, Ліна Костенко («хоч вся з історій, узагалі не належить історії»), Ігор Калинець («шляхтич, пан волі, лицар герба неприкаянності, калиновий денді в’язниць і таборів,

Satu Mare - Studii şi Comunicări, nr. XXV, 2008