Horvat, Irina Liuba: Icoane din colecţia Muzeului Judeţean Satu Mare (Satu Mare, 2014)
Vsztup
Мукачівської єпархії , хоча офіційні відповіді, після втручання Еґерського єпископа, завжди були негативними (док. 13 та 14). Слід зазначити, що Ольшавський діяв для цієї мети, навіть у Римі, де він мав найманця, в особі Карла Коклена, видатного автора колекції папських документів, про 1450- 1746 рр. (док. 12, 15, 19). Багато документів М. Ольшавського виражають його турботу про створення шкіл (док. 63 та 118), підтримку у заснуванні друкарні у м. Карей та Мукачево (док. 40, 60, 63,96), для друкарні в м. Карей єпископ передав 400 флоринів. Існує намагання, як єпископа, так і центральних органів, перешкоджати проникнення православної книги до Мукачівської єпархії. В декілька документах згадується про проникнення книги з Росії (док. 57, 96). Існує дуже важливий документ, а саме канонічна візитація району Словенске 13 жовтня 1754 року, завдяки якої було здійснено перепис парафіяльних книги (док. 39). Можна легко побачити, що переважна більшість релігійних книг були надруковані у Львові, Вільні Почаїв та Унієв, де друкарні діяли під впливом греко-католиків Королівства Польського, яла не були відсутніми ні книги з православної середовища: з Києва (більшість з них), з Москви та навіть з Новгорода54. За цей період ми не знайшли жодних документів про книги Румунських держав, для румунських парафій в Сатмар, Угочя, Марамуреш та Сабольч. Напевно, тому, що друкарня в Блаж почала своє виробництво у повному обсязі, а блажська книга потрапляла і до Сатмара та Марамуреша: Страшнік, надрукований в 1753 році, зберігається в 5 примірниках, Служебник, від 1756 року (4 примірниках), Молитовник від 1757 року (5 примірниках), Октоїх від 1760 року (5 примірниках) і т.д.5 . Надзвичайно багато документів описують призначення священиків, під час зборів окружних протоієреїв, збір податків для єпископа (кафедрального цензу), поділ субсидій, призначення протоієреїв або вікаріїв і т.д. (док. 16 ,41 ,46 ,52 ,68 ,70 ,71 ,73 ,74 ,76 ,77 ,82 ,83 ,87 ,90 ,92 ,100). Є також документи про греко-католицьку церкву в Трансільванії, такі як лист Інокентія Міку Кляйна від 1752 року (док.32), присяга на вірність Папі Римському Бенедикту XIV єпископа Петра Павела Арона в 1754 році (док. 38). Але найбільша кількість документів описують рух Софроніє із Чоара, існуючи принаймні 100 документів про це, в основному невідомих. Цьому руху, якого Августин Буня назвав "Революція монаха Софроній та священика Тунсу," 6, сприяла поява 13 липня 1739 року указу Марії Терезії про толерантність в якому визнається існування в Трансільванії православних громад та їх права на єпископа, який би їх очолював, але також і семирічної війни, яка почалася в 1756 році і під час якої Росія стала фактором сили в Європі та почала видавати себе за захисника православних народів на материкові57. Не можна заперечувати, що менш ніж за два роки доля релігійного об'єднання прожила грізні часи не тільки в Трансільванії але й в Північній Угорщині. За даними Придворної Комісії, яка повинна була виконати перепис цих двох релігій в Трансільванії в 1761 році, становище була ясно не на користь грекокатолицької релігії, після того як більш ніж 50 років було для неї дуже сприятливим. Ми надамо цифри Комісії для прилягаючих комітетів Сатмар та Марамуреш, тому що вони відіграли важливу роль у поширенні православ'я також і в Мукачівській єпархії. В комітаті Красна проживала тільки одна уніатська сім'я, але тут проживало 2524 православних сімей, які володіли 44 церквами. В окрузі Кіоар жили 892 уніатських сімей та 2930 православних сімей. Уніати мали 26 церков, а православні 40. В комітаті Солноку де Міжпок проживало 424 уніатські сім'ї та 5606 неуніатських сімей. Уніати мали 13 церков, а православні 96 церков. Найліпше становище для уніатів було у військовому окрузі Нисиуд, на кордоні з Марамурешом, де проживали 2033 сім'ї з 27 церквами, а православних було всього 745 сімей з 7 церквами. 54 Одна за другою появляються друкарні в Москві (1564) Вільнюсі (1525), Львові (1574), Новгороді (1675), Унієві, в Польщі в шістнадцятому столітті відповідно Russkoe Knigo peciatnie do 1917 Року 1564-1917, Москва, 1964, стор. 18, 33,66,85,221. 55 Бирнуцю, Елвна, Старовинні румунські книги в сатумарських колекціях, Сату-Маре, 1998 р., стор. 328-330. 56 Августин Буня, Єпископи Петро Павел Арон та Діонісій НоваКовоч або Історія трансільванських румунів з 1751 по 1764 р., Блаж, 1902 р., стор. 171. ' Н. Йорга, Села і священики в Ардялі, Бухарест, 1902 р., стор. 252 16