Ciubotă, Viorel (szerk.): Patrimoniu multietnic (Satu Mare, 2009)

прабатьківські часи.

Що стосується населення двох регіонів, Країни Оаш та північої частини Уґочі, воно завжди було переважно румунським, за винятком декількох населених пунктів, у яких проживало населення «іншого роду»: Орашул Ноу, Реметя, Вама, Доболц, Халмеу, Турулунґ - угорці; Камарзана, Неґрешть, Халмеу, Батарчь, Тарна Mape, Турц - євреї; Тарна Mape, Чідряґ, Халмеу, Порумбешть, Турулунґ - росіяни та русини. Значна кількість римокатолицьких швабів у 1745 році колонізувала Турулунґ, жителі німецького походження оселилися у Тарна Mape (1772 року) тау Батарчі (1911 року).

Якщо з адміністративної точки зору, Уґоча і була відділена від Оаш, те саме не можна сказати про матеріальну та духовну культуру. Вони доказали свою єдність на даній землі у «країні», яку неможливо переплутати, яка захоплювала своїм архаїзмом, унікальністю народних устроїв, танців, викрикувань, створених життєвістю та старанністю людей, яких називають просто ошанами. Визначальне загальне ім’я, яке передається іншим з гордістю власної належності: «ошенію я не покину, щоб

Casă ţărănească Селянська хата Parasztház Traditional house

я жив на один овесь».

Достоїнство цих людей, яке переходить з часу в час, правота якого була затверджена «радою старійшини», зображене на зборожених зморшками обличчях, життя зробило так, що ошани стали оціненими та вшанованими, навіть якщо у моменти душевного помутніння, ставали агресивними у злості: «ошенія не образа/серце вогняне та полум’яне/ якщо розпалиш загориться вся країна!».

39