Virag, Paula (szerk.): Satu Mare. Studii şi comunicări. Seria istorie-etnografie-artă 27/2. (2011)
A. Istorie-cultură-artă
Volodimir Fenich ще й не мала великої кількості вірних серед русинів і словаків, проте в період між першим і другим Мараморошськими судовими процесами над православними їх чисельність тим не менше була офіційно визнаною. Якщо за переписом 1900 р. Греко-східних православних нараховувалося між русинами 392, а словаками - 741 особа, то під час наступного перепису населення в 1910 р. Статистки зафіксували 868 православних русинів та 680 словаків12. Різкий кількісний спад серед греко-католиків словаків порівняно з русинами був спричинений тією обставиною, що мова жителів значної частини Східної Словаччини у Шарішському, Земплинському та Ужанському комітатах ще в 1900 р. Вважалася словацькою, але вже 1910 р. - руською. Коригування цього штучного статистичного росту чисельності русинів подав перший чехословацький перепис населення у 1921 р., який підтвердив ту основну тенденцію, що намітилася ще в період між 1880 і 1900 рр. Словацький історик Роберт Лєтц її підтверджує таким прикладом: у 46 селах комітатів Шаріш і Земплин, за переписом 1900 р. Проживало 483 русини і 9 731 словак. У тих самих селах, за даними 1910 р., нараховувалося уже 9 862 русини і лише 363 словаки. Загалом у чотирьох північно-східних комітатах Угорщини, тобто місць компактного проживання словацьких греко-католиків (Спіш, Шаріш, Земплин і Унг), у 1900 р. Проживало 138 894 русини і 363 688 словаків. Натомість у 1910 р. Тут зафіксовано лише 328 239 словаків і аж 151 571 русин, проте кількість русинів, які розмовляли словацькою, за цей же період зросла11. На зменшення кількості греко-католиків в Угорщині після 1880 р. Впливав й ще один чинник - еміграція, особливо до Америки, кульмінація якої припала на 1907 р. Найбільше переселенців виїжджало зі Східної Словаччини - комітатів Шаріш, Земплин, Спіш та Абауй, а також Ужанського комітату Угорської Русі. Загалом в період з 1899 по 1913 р. До Північної Америки лише з Угорської Русі виїхало понад 60 тис. Чол., в т. Ч.: з комітатів Унг - ЗО 500 (з 1890 по 1899 р. - 19 877), Берег - 13 500, Мараморош - 6 500 і Угоч - 4 00032 33 34. Отже, напередодні Першої світової війни, за даними перепису 1910 р., в комітатах Унг, Берег, Угоч і Мараморош, на території загальною площею 17 945 км. Кв., проживало 848 428 мешканців. За етнічною ідентифікацією русинів налічувалося 356 067 (41,96%), мадярів 267 091 (31,48%), жидів 128 791 (15,17%) (які, правда, частіше мадярами, менше німцями, себе записували), румунів 94 723 (11,16%), німців 93 047 (10,96%), словаків 37 950 (4,47%). Крім того, русини також мешкали в сусідніх північно-західних комітатах - Земплин, Шаріш, Спіш і Абауй (разом близько 100 тис.). Окремо слід прокоментувати віросповідну ідентифікацію мешканців чотирьох комітатів. Дані офіційної угорської статистики 1880 та 1910 рр. Дають можливість переконатися, що із 848 428 жителів Угорської Русі 62,2% усвідомлювали себе грекокатоликами, 14,25% реформатами (кальвіністами), 10,82% римськими-католиками і 10,2% юдеями. Оскільки у той час русини були в основному лише греко-католиками *, то й не складно помітити, що майже 20% ідентифікованих католиків грецького обряду не мали руської етнічної конотації, хоч греко-католиками і була переважна більшість вірників у комітатах Мараморош (73,8%) і Угоч (62,7%) та відносна більшість у комітатах Унг (58,3%) і Берег (54,0%). Парадоксальним й одночасно оригінальним також є і той факт, що найбільше грекокатоликів проживали там, де найпізніше відбулося щеплення унії і навернення „схизматиків” до католицизму - орієнтальному Марамороші. Натомість найбільш окциденталізованими виявилися, звісно, північно-західні комітати Угорської Русі, свідченням чому є очевидний вплив римських-католиків у комітаті Унг (20%) і реформатівкальвіністів у комітаті Берег (26,6%). Фактично кожний п’ятий та відповідно кожний четвертий мешканець цих комітатів ідентифікував себе через еклезіальну тотожність з 32Лєтц Роберт. Греко-Католицька Церква у Словаччині... - С. 176. 33Там само. 34Botlik J. Egestas Subcarpathica. Adalékok az Északkeleti-Felvidék és Kárpátalja XIX - XX. századi gazdaság- és társadalomtörténetéhez. - Budapest, 2000. - Old. 111. 56
