Sopoliga, Miroslav: Ukjrajinci na Slovensku. Etnokultúrne tradície z aspektu osídlenia, ľudovej architektúry a bývania - Interethnica 2. (Komárom-Dunaszerdahely, 2002)
Poznámky, pramene a literatúra
пам’яток народної архітектури, які є свідченням оригінальної майстерності та кмітливості наших предків. Досліджуваний регіон наслідком суворих природних умов належав у минулому до відсталих сільськогосподарських областей. Землеробство, пастівництво та скотарство були основним засобом здобування поживи цього населення аж до половини XX століття. Цим зайняттям, зрозуміло, пристосовувалися й форми поселень, дворів, жител, господарських та інших споруд. В загальному сільське господарство аж до половини XX століття мало натуральний та екстенсивний характер. Воно було спрямоване на забезпечення власних елементарних життєвих потреб. Більшість населення завжди належала до найбідніших соціальних верств і власнила не більше, ніж 2-4 га землі. Беручи до уваги дану дійсність, можна констатувати, що й житлові та господарські будівлі (їхні форми, розміри, планування, розміщення в рамках дворів і т. п.) на протязі досліджуваного історичного періоду, тобто від початку заселення цього краю аж до половини XX століття, зазнали лише мінімального розвитку та ще донедавна належали до найпростіших не тільки в Словаччині, але в Карпатах взагалі. Сучасний характер поселень обстежуваного регіону є результатом довготривалого впливу взаємно пов’язаних чинників: фізіографічних, економічних, історичних, етнічних і т. д. В наведеній області найпоширенішим був одновуличний тип поселень, характерний, зокрема, для східнослов’янського регіону. В її східній та центральній частині наприкінці XIX та початком XX століття найтиповішим був однотрактний (однорядний) двір - т. зв. „довга хижа”, в якій господарські приміщення знаходилися під спільною стріхою з житлом по поздовжній осі будівлі. Кількабудинкові (двосторонні, трьохсторонні та квадратні) двори найчастіше зустрічалися в західних місцевостях регіону, на Спиші, що було зумовлене кращими можливостями придбання якісного будівельного матеріалу. Найрозвинутішими є узамкнуті до квадрату садиби в русько-українському селі Остурня, а також у деяких словацьких та польських гірських селах (Мала Франкова, їзерсько, Ждяр, Чорна Вода, Б’ялка). Цікаво, що польське населення таку забудову садиби вважає „руською”, тобто українською. В конгломерат сільської садиби безумовно входили й житлові простори. Житлова частина - „хижа” була домінуючою в господарстві і значною мірою детермінувала цілковитий характер народної архітектури. В досліджуваній області переважали в минулому дерев'яні будівлі. Лише зрідка зустрічалися камінні або глиняні („валькові") хати з XIX століття, які власнили заможніші селяни, найчастіше т. зв. „американи”, тобто реемігранти з США. Наші предки, подібно як і решта слов’ян, складали різні будівлі з дерева в зруб. Каркасна конструкція в дерев'яному будівництві вживалася лише як 164
